Бо тільки наглий захват зможе суть розкрити,
ввести в спокусу нас, в містичну єдність з світом.
Зітхає небо, до хреста землі прибите,
і стигма сонця на моїй долоні світить.
Богдан-Ігор Антонич
_________________________________________________-
...усе що знаю - знаю вперше
усе що забуваю - забуваю всоте...
колише листя тихий шепіт неба
та дихання Саваота...
що може буть сильніше терпкого бажання зазнати правди
пташиних польотів та глибини серця землі
ця спрага залишитись поруч назавжди
виїдає душу...серця занадто холодні й сліпі
і заборони кетягами стиглими схилившись
тихо шепчуть запізніле "ні..."
так багато імен які давно залишились позаду
найблакитніше небо тугою пестить чоло
я приймаю його за відраду
бо...
занадто багато того чого серце прийняти не може
занадто холодна вода що втрапляє в гарячу кров
і все більше на шляху простих подорожніх
яких хочеш побачити знов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353607
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.07.2012
автор: Poetka