Все частіше у сни -
шепіт листя й туманом
мережені душі.
Усе гладдю по нас
вишивають дощі (тільки б
крила лелечі - туди,
у безокрай дитинства)
Це нічого, що осінь
латає спроквола
натомлений світ, вода
точить рамена - комусь
найдорожче каміння -
віднайди в собі вирій,
згадай, яка тиш
при твоєму найпершому літі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353445
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.07.2012
автор: Бука