Знову сцена….квітів море….
І оркестр завмирає……
Ти далеко, моя Зоре!
Серце в грудях не змовкає…
Пафос , біс, і геніальність,
Стиль, багатство – все єдине!
Містер, з іменем «Незванність»
Час Без тебе знову гине…..
Винних тут нема, о! Зоре!
Винна обрана стежина..
Я не дощ, не впАду в море,
Я дорога – ти - калина!
Близько ми, але й далеко…
Може я давно в Тобі?
Лист приніс мені лелека,
Все життя моЄ в журбі..
Нам не стрітися весною,
Відстань тіл така безмежна…
Я живу щодня ТОБОЮ!
Моя роль така залежна!
Зоре! Я тебе не знаю!
Відчуваю подих твій!
Я конвалії збираю,
Аромат і Твій і Мій!
Знаю, любиш диво – квіти,
Знаю, мариш теплотою!
Вже зростають мОї діти,
Вірю в зустріч із Тобою!!!
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352990
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2012
автор: Sukhovilova