закономірність життя

Туманом  сивим  вечір  вкрився.
Гуляти  вітер  вже  втомився,
Принишк,притих  і  споглядає,  -  
За  обрій  сонечко  сідає...
Дарує  всім  тепло  і  світло,
Хвилина...й  попрощається  зі  світом.
Останній  промінь  згасне,стане,
І  дню  на  зміну  ніч  настане.
     Та  сонцю  так  не  хочеться  вмирати
     Й  неначе  просить  почекати:
     "Заждіть  ще  трішки,  ще  лиш  мить...",
     Та  потік  часу  все  біжить.
     І  в  темряви  благає  волі,
     Не  кориться  печальній  долі.
     З  пітьми  проміння  простягає
     І  помочі  у  всіх  благає.
     І  віття  пестить  і  цілує,
     Може,  воно  його  врятує?
     І  хвилі  ставу  золотить...
     Вода  безсила...лиш  блистить.
             І  враз  червоним  небо  заіскрилось...
             Це  сонце  в  відчаї  розбилось.
             У  всьому,  що  любило  й  берегло
             Для  себе  допомоги  не  знайшло.
             Тоді  заплакало  росою  на  траві,
             Журливо  заспівали  солов'ї...
             Ніхто  не  взмозі  час  спинити.
             Потрібно  з  цим  змиритись
                                                 й  просто  далі  жити...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352615
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2012
автор: goriwok