Просто

Іронічна  посмішка  на  лиці,  коли  чуєш  від  людини  «я  тебе  кохаю»  .  Нестерпна  туга,  коли  йдеш  по  вулиці  і  розумієш,  що  нікого  вже  не  залишилось.    Але  це  не  та  туга  від  якої  хочеться  напитися  або  померти.  Ні,  це  зовсім  інша  справа.  Це  дивне  відчуття  називається  самотністю  у  найкращому  з  її  проявів.  Це  відчуття  безмірної  радості,  це  відчуття  впевненості,  це  відчуття  свободи…  Ти  радієш  тому,  що  на  вулиці  так  багато  людей,  що  асфальт  плавиться  від  коліс  навіть  у  найхолоднішу  зиму,  що  нікому  до  тебе  немає  ніякого  діла.  Ідеш  собі  по  вулиці    і  думаєш  про  своє.    Починає  навіть  здаватися,  що  ти  живеш:  з’являється  сенс  буття,  радість,  прогулянки  з  друзями  стають  дедалі  веселішими,  тобі  хочеться  щось  робити,  творити,  а  найголовніше  -  жити.  Холодним  зимовим  вечором,  йдучи  по  вулиці,  хочеш  скоріше  дістатися  додому,  заварити  гарячий  чай  і  всістися  переглядати  фільми.  І  не  важливо  який  саме  це  буде  фільм:  драма,  комедія,  жахи  –  байдуже.  Головне,  що  ти  підтримуєш  той  настрій  який  тримається  вже  цілий  місяць.  Здається,  з  початку  зими,  а  може  трохи  раніше,  вже  не  пам’ятаєш.  Попереду  найулюбленіші  свята.  Місто  увінчане  різними  гірляндами,  всі  в  передчутті  чогось  яскравого,  феєричного,  захоплюючого,  безмежного,  невідомого…  Але  чому  так?  Здається  нічого  не  трапилось,  просто  сніг  випав  і  люди  якось  подобрішали.  Так  мало  треба  нам,  щоб  відчути  радість,  всього  декілька  сніжних  днів:  побігати  у  завірюхах,  покидатися  сніжками,  зліпити  сніговита  або  просто,  неначе  маленькі  діти,  повалятися  у  снігу  і  зробити  «ангела».    Так  мало  нам  потрібно,  так  мало…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352545
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2012
автор: IseeU