А ти коли-небудь згадаєш мене. Згадаєш те, як ти дивився на хлопця з поламаними ногами, який кинувся захищати ту маленьку дівчинку, яку били якісь кремезні покидьки. Чорт забери як же ж тоді було боляче! Пам’ятаю як мій живіт просяк болем, у мене забрали моє крісло, на якому я міг хоч якось пересуватись. Вони кинули мене на підлогу, лицем донизу, щоб я не бачив їх облич, і почали бити якимись залізними палицями і ногами. Пам’ятаю як побачив на землі кров і злякався…злякався, бо боявся що то її кров. Я хотів піднятися, але вже вкотре отримав палицею по спині і знову впав на червоний асфальт. Я ще декілька разів намагався піднятися, але знову і знову отримував усе нові удари, а в голові крутилося лише: «Що з нею? Чи вдалося допомогти?». Згодом я почув сміх, такий злий, повний ненависті, це були не люди, а якісь демони! Згодом сміх вщух і настала якась дивна тиша. Я зміг лише перевернутися на спину і побачив небо. Таке воно було чисте, таке безмежне… Мені у той момент воно здалося таким близьким, як ніколи раніше. У голові промайнула думка: «Ну от і все, прийшов мій кінець». Раптом, небо закрило лице тієї дівчинки, за яку я так сильно хвилювався. «Так ось вона яка. Така гарна, така світла, немов янгол. З її лоба стікала на мою голову кров, вона була до смерті налякана. Пам’ятаю щось кричала, спочатку мені, а потім кудись далі по вулиці. А очі… Як згадаю її очі, то серце розривається, навіть незрозуміло від чого. Вони були наче те небо, такі ж чисті, такі ж безмежні… Я потонув у її погляді і вся біль наче кудись зникла, а далі закрилися мої віки, далі я нічого не пам’ятаю…».
А ти там стояв, ти все це бачив, тобі було цікаво, а потім, після «видовища», ти пішов далі, просто пішов далі! То тобі вона кричала, я знаю! Маленька дівчинка, немов янгол, з блакитними, як небо очима…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352293
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2012
автор: IseeU