І прúйде час – і загорить
В твоїй душі іскра кохання.
Захочеш ти усе змінить,
А я згадаю всі страждання.
І будеш ти. І буду я.
Й твоє кохання. Й мої сльози.
В цю мить почуєш ти слова,
В яких сплелись вогонь й морози:
«Ти знаєш? Я вже не сама –
Стомилась плакать за тобою.
Ти знаєш? На душі – зима,
І льодом вкрилось все від болю.
Ти знаєш? Був там і вогонь,
Була там вірність і надія,
Була там мрія, що з долонь
На волю йти так не хотіла…
Ти знаєш, що твої слова
Іскру кохання загасили?
Ти знаєш, що твої діла
Всю душу льодом вмить покрили?
Ти знаєш? Я вже не сама –
Стомилась плакать за тобою.
Ти знаєш? На душі – зима,
Й немає місця там для болю.
Ти знаєш? Хочу я весни,
Тепла, кохання і надії.
Не повернéш мені їх ти.
Не повернéш мені ти мрії.
Ти знаєш? Зробить інший це.
А ти… іди й не повертайся.
Скажи, що думаєш, в лице
І за слова свої не кайся.»
І прúйде час – і ти підéш,
Ні слова не сказавши в очі.
Я з іншим буду. І ти теж.
Та снитимусь тобі. Щоночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2012
автор: Тетяна Мерега