Микола Барткович Скаврінко…
В Залукві знають це ім’я.
Він був директором у школі,
З ним вчилась й працювала я.
Він був вимогливим та строгим.
Завжди співаючи ходив.
І як справжнісінький господар
Скрізь він заглянути любив.
Його боялись і любили,
Авторитет й повагу мав.
Та не одному поколінню
Путівки у життя давав.
Він школу пильнував, як око,
Їй віддавав свої знання.
Всі сили тут вкладав і душу
Не за заслуги чи звання
Історія – його стихія
Нею учив, її вивчав.
Статей та нарисів чимало
Він про минуле написав.
Був життєлюбом й патріотом.
Служив народові, як міг...
І всі свої творчі здобутки
Складав Галичині до ніг.
Він правду говорив у очі.
Критикував не без підстав.
Не лицемірив, не лукавив…
Тому й в селі відомим став.
Дослідник, вчитель, науковець…
Його вже серед нас нема.
Та він вісімдесять два роки
Прожив на світі недарма.
Він за сторінкою сторінку
Села історію писав.
І білих плям про односельців
Не мало нам повідкривав.
Своїм завзяттям та старанням
Безцінний диво-плід зростив …
Доробком , що лишив у спадок.
Любити рідний край навчив.
Його зоря на небі згасла.
У вічність відійшов навік.
Та в пам’яті він буде жити,
Залишивши по собі слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351653
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.07.2012
автор: палагняк