Люблю згадати, милий друже,
Як лукою у ніч брели,
А вечір сонце хитро мружив,
Лиш дотулялись рукави.
Крізь душі сіялася осінь,
Полова смутку – на вітри.
А небо, наче літнє зовсім,
Під ноги падало згори.
Гадала тиша вечорова
На таємниці наших рун
І заплітала у розмову
Акорди невагомих струн.
Природи наспіви бриніли –
П’янили, гірше від вина.
Та іскри дум розгарячілих
На долі впали письмена.
Яка тоді була заграва!
Ми, заворожені, ішли.
А нічка так і не настала,
Зробившись жменькою золи.
Люблю згадати,
милий друже...
Хоч, може, ми там
й не були...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351510
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2012
автор: olesyav