Отож, прощай! Ти вільний і нічий.
В любов фальшиву бавитись доволі!
Ти майстром був. Мене, невмілу, вчив,
Але давав лиш другорядні ролі!
О, як ти грав! – шикарно, наче бог!
Позаздрив би й Шекспір такій удачі.
Та від твоїх абсурдних перемог
Я лиш сміюсь тепер – уже не плачу…
Душа моя звільнилась від облуд,
Не в’яжу більше рани пишним бантом,
Ти звик новеньким дивувати люд,
Мені ж, мабуть, не вистачить таланту.
Отож, прощай! Ти ж так цього хотів –
Самотності гучної, бо для тебе
Життя – це гра, любов – і поготів.
Театр земний, на жаль, не бачить неба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351223
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2012
автор: Лілія Ніколаєнко