Таке враження, що живу у клітці побудованих ілюзій. Де простір настільки малий, що вся правда здається туманом. Та коли він розвіюється клітка з тріском ламається. Біль від правди затьмарює очі...
Таке було зі мною. Вірила. Довіряла. І в мить... Нічого. Ніби сон. Кристалічна прозорість несправжності людини, як отрута змії, що вжалила, просочується заржавілим кинжалом в самісіньке серце. І більше не хочеться нічого, окрім сну, в якому ти не будеш відчувати нічого. Не бачити нікого. Не чути. Не знати. Забути…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351215
Рубрика: Нарис
дата надходження 18.07.2012
автор: Je`Tejm