Оресте, навіщо ти притяг мене у ці хащі?
Зав'яжи мені зелену пов'язку, посади у авто, залий повний бак і вези.
У світ за очі, ти чуєш мене, Орестику? Бо у цьому лісі... Навіщо мені така душа?! У цьому лісі я на себе не схожа,
он бачиш і дівчата повтікали.
Нестерпна для них ця тиша, хоча звідки їй тут узятись- одні птахи чого коштують.
Цей їхній спів залізає під шкіру геньки просто так, перетрощив мої канали. Доречі, коли ми почнемо дивитись телевізор?
Я вже скучила за пультом.І Людка помітила, так мені і заявила у тому барі- Діанко,купи тєлік,або частій заходь у бар.
Ти у мене хороший, найкращий у світі, онде вислухати стільки слів посміхаючись. Чи ти почуваєшся винуватцем за вчорашні
витівки. Це ж треба таке придумати - Він тебе бажав!
Спочатку сам дозволив незнайомцю зі мною танцювати, а потім мало не вбив. Розбити стільки посуду, тепер працюй на ту
порцеляну.Валя більш, мабуть, до нас ніколи не приїде. Їй тут без чоловіка аж ніяк, а нашенський клімат його не
задовільняє. Оресте, ти чому мовчиш? Ігноруєш мене чи як?
Спить, не обіймає, не хапає, який спокійний, я люблю тебе, мій ревнивцю.
Може й добре, що він не чув мого тремтіння. А я от не можу спати, не знаю чому, не можу і все тут.
Небо встелене зірками. Вітер завивав, порушуючи нічну пору. Тихо як, не гудуть машини, не кричать сусіди, чоловік удома
і вітерець справжній друзяка здув геть усіх комариків. В безвітряні ночі не посидиш от так на порозі, через те дзижчання
і не можна почути голос тої романтики. А сьогодні вітряно, повітря наповнюється ароматом справжньої хвої. Гарно тут,
по справжньому гарно, і троянди пахнуть по-іншому. Там, у місті, все вирує. І у цю пору молодь шукає нічних розваг,
і не думаючи, що за їх межами щось може не давати спати, без алкоголю, музики, танців.
Ще трохи посиджу тут і піду в ліжко, нема чого роспускати думки, а то втічуть з обійстя і не знайдеш...
А ще хочеться побачити їх на цьому порозі, під ковдрою снігу. Щось на душі незатишно, і очі зовсім не слухняні.
-Оресте! Прокинься, любий!
-Діано, що сталось? Чому ти така холодна? Де ти вешталась?
-Та, відпусти! Оресте, там Гроза майже не дихає, а він мовчить і тупцює біля неї, я боюсь його, він... він не схожий
на себе, ну прокинься, не спи...
- Заспокойся, не рюмсай, зараз погляну...
-Швидше, будь- ласка, вона помирає...
Вона лежала... А він мовчав...Не іржав, хитав гривою і тупав копитом.
Навіть Ореста він не підпустив ані на крок. Серед ночі ми вирушили у сусіднє село до наших знайомих.
Серед ночі обійми і дружні привітання перетворюються на щось інше. Дід матюкався, сновигав по подвір'ї. Сердився,
не знав що робити. Через деякий час ми повернулись до стайні, кобилиця лежала, а він тупотів.
-Оресте, нам треба вивести його звідси, та він думає, що ми хочемо її вбити, і ладен за це вбити кожного з нас,
він здоровий, а я хилий, твої сили тут буде замало, забери звідси жінку. Він так кричав, а потім попросив білий халат.
Я принесла білу сорочку чоловіка, він одяг її і почав наближатися до коня. Не знаю про що думав кінь, та ця ідея з халатом
збила його з пантелику. Як вони його в'язали я не бачила, та огляд грози я не могла пропустити.
-Вона ходить за жеребцем!
Сходу промовив дід,і ми задихали.
-Виживе вона чи ні, ніхто не знає, Діано ходи но до хати, закип'яти відро води, тільки швиденько, не барися.
Я стояла над водою і дзижчала мов оса,а вода так довго нагрівалась... Тоді я розілляла її по частинам і підганяла вогонь
а вогонь не здіймався, це коли не треба він палає викидаючи назовню свої язики. А тепер, він був у роздумах.
Вже скоро прибіг Орест і забрав геть усю воду, а мені сказав- Знову розливай і грій...
Я так і робила, а потім якась дурня мені прийшла в голову і я побігла до них... Орест закрив мені дорогу
і дуже коротко сказав- Іди, він знає, що робить, і будь що буде.
Поріг став холодним як лід, почали прокидатись птахи.Заспівав соловей, його пісня була аж занадто дзвінка.
Боже, навіщо він мене сюди притяг? Навіщо ці коні, птахи... Навіщо мені така душа...
Соловейко, заспівай так як ніколи в житті... І будь що буде...
Боже, не віднімай її, Небо не може жити без Грози!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350979
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2012
автор: Ольга Ратинська