Пече сонце нещадно, випікає просидь,
у дерев і у трав, на зелених їх косах,
а з молочних туманів осідає просинь,
змиває волосся Землі світанок в росах.
Вирулює тихенько човен літа в осінь,
зриває вітер обсмалені сонцем коси,
розлітаються вони, хто-куди, в далечінь,
у височінь, де сваряться хмари й де грози
бушують й де вирує блискавок озарінь,
де ллються такі смачні та солодкі сльози,
і де срібних дощів м"ятна й цілюща купіль...
А Земля п"є ту благодать, бо вже в знемозі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350952
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.07.2012
автор: Макієвська Наталія Є.