Це почуття збиває з ритму,
І тануть мрії, наче сніг.
Усі любові йдуть до Риму
Свого кінця, як носоріг:
Уперто, стрімко, безупинно.
Три роки, рік, два тижні, день…
Система діє надто вірно.
Щоб дочекатися знамень,
Нічого можна не робити,
І не потрібне мудре Дао,
Аби побачить, як зникає
Те «Ми», яке ти будував
Роками. Не через недбалість
І недосвідченість твою,
А просто мрії у реальність
Пролазять літерою «зю».
І ентропію не спинити,
Тепло кінчається. Зима
Це даність , досить нити.
Немає магії. Нема.
P.S. Сенс в тому, щоб вижити там, де жити немає сенсу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350863
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2012
автор: Олександр Ткачинський