Минає час, а я все повертаюсь
На згарище зруйнованої Трої.
А спогади, як здичавіла зграя –
Зрівнялись там і жертви, і герої.
І мрій орлиних перебиті крила
Загоїти слізьми даремно хочу.
Любов серед руїн самотньо квилить.
Її б знайти, та заслонила очі
Сліпа образа. Хто її розсудить?
І пам'ять – вічна рана сподівання.
О, плач душа! Таких, як він, не буде!
Болючим нерозгаданим мовчанням
Мені уже з руїн не відродити
У спаленій душі квітучу Трою,
Де за любов, а може лиш за привид,
Боролась я на смерть сама з собою…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350800
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2012
автор: Лілія Ніколаєнко