Та тайна зводить з розуму мене.
Не знаєш, чи-то радіть, чи-то боятись.
Може то сон, що в другий світ веде.
Може мине, але ж не хочу прокидатись.
Не сна боюсь, боюсь що він мене залише.
Спитаюсь правди в нього... у відповідь лиш тиша.
Не знає сон і сам, чи буде він завжди.
Та знаєм ми... що він подібний течії води.
Не має правди тут й брехні нема.
А взнаю правду, то в вік ще не забуду.
І буду пить її до дна.
Хай щоб, вже не казали люди!
09.12.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350196
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2012
автор: Deaf_Urban