Стернище жовтіє - скосили хліба...
Маленький погонич конячку стьоба.
Махає завзято своїм батіжком,
А старший погонич приліг під стіжком.
Лежить, спочиває... Обід є обід.
Хлоп"яткові теж надриватись не слід.
Та дуже вже хочеться верхи, в галоп.
Аж вітер лоскочеться й куряви стовп.
Працюють завзято хлоп"ятко і кінь -
З обіду подовшала вершника тінь.
До заходу сонця, у поті лиця,
У такт будуть битися їхні серця.
Копиці соломи стоять, мов хати.
Їх треба докупи сьогодні стягти!
Скрипить волокуша, лускоче стерня,
Погонич конячку свою поганя.
І виросла скирта соломи в полях,
Як сонце на небі скінчило свій шлях.
Важкий трудодень наш погонич здобув,
А в пору вечірню про втому й забув...
Вже осінь проснулася - листя скидає,
Герой наш за парту у школі сідає.
Залишаться в пам"яті перші жнива
І та, найважливіша, чверть - трудова!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350075
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.07.2012
автор: Дощ