Дядько Грицько – сухий, підпухлий…

*      *      *

Дядько  Грицько  –  сухий,  підпухлий,
бродячий,  злий...      Негарно  жив.
"Ти  й  про  мою  важку  житуху
щось  добре  людям  розкажи.
Ген-ген  літа  мої  молочні.
Вже  й  пам’ять  –  вила  по  воді.
Писав  і  я,  як  був  молодшим.
Коли  кохав,  коли  "сидів".
Нещадно  коні  поносили..."

Все  оглядався  на  життя.
І  ніжно,  жалібно-безсило
бриніли  сльози  каяття.
У  дядькові  кипіла  повінь!
Той  спомин  досі  ще  пече.
Сумна,  хмільна,  пречиста  сповідь.
І  світло  зболених  очей.

Подорожує  наодинці:
десь  розгубив  своїх  синів.
Давав  і  брав  скупі  гостинці.
Отримав  безліч  стусанів.

Від  Криму  стелиться  недоля.
Були  Донбас  і  Магадан.
Не  радує  жебрацька  воля.
Вже  душить  душу  й  Ромодан.

Впряг  на  плече  нехитру  ношу.
Вщент  досмалив  бичок  п’янкий.
На  босі  ноги  взув  калоші.
Підняв  ціпок  –  і  був  такий.

Олександр  Печора
(Ромоданець)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349007
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.07.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА