Світлий спогад в похмуру погоду:
ромоданівським шляхом хлопчак
доганяє скрипучу підводу:
"Підвезіть. Я зійду в Клепачах".
Я таки й дубинівського роду.
Густо внуків на лаві було!..
Праселянську побачив тут вроду
та й навік закохався в село.
Не лишилось тут рідних нікого.
Лиш могила мого дідуся.
Вже не стріну ніколи тих коней.
Але пісня, ще пісня – не вся.
Ой ви коні, впрягав, напував вас,
водовозив і череду пас…
З вітрюганом навік побратав нас
кінь мій вірний – крилатий Пегас.
Житіє ой не завжди веселе…
Від безвиході – Бог борони.
Ще гніздяться нащадки у селах
і гнуздають гнідих, вороних...
А було – на розвихрених конях
я галопом полями літав!
Ще й тепер, хоч посріблені скроні,
не спиняю свій лет. Гей, літа!
Я таки ж хліборобського роду.
Хоч куди б мене доля вела,
говоритиму прямо і гордо:
пракоріння моє із села!
Олександр Печора
(Ромоданець)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348756
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.07.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА