Безіменні могили – без хреста і вінка…
Хто навіки тут ліг? Чий тут син чи дочка?
Що зробили вони для народу й держави,
Жили в злиднях, в достатку, в ганьбі, в лаврах слави?..
На землі слід нащадкам який залишили,
У воєнні чи мирні часи вони жили?..
Ті забуті могили поросли бур’янами
І навіюють думи : «Чи ж буде таке й з нами?»
Адже ті, що лежать тут, певно мали родину -
Хтось сестру або брата, хтось батьків чи дитину…
На землі між людей тут колись вони жили,
То чому ж із землею їх зрівнялись могили?
Занедбані могили - cуму й розпачу крик
На усіх цвинтарях люд їх бачити звик…
Щоб в собі самому не згубити людину -
Постав свічки у свята й на забуту могилу.
На ледь виднім горбку прибери все чистенько,
За поховану душу помолися тихенько.
Бо опіки такої кожний з тих потребує,
Хто по той бік життя вічним царством мандрує…
І коли навчимось про усіх пам’ятати,
Буде наша країна, мов сад, процвітати.
Як не буде байдужих до горя чужого,
Стане менше у душах людських всього злого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348476
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.07.2012
автор: палагняк