Жара пекельна із чужого світу,
Підступно зріє в сизому серпанку,
Промінням жалить з ультрафіолету
Через небесно-сонячну фіранку.
І молиться, шепочучи Земля.
В заручницях вона була віками.
І просить дощику на ниви, на поля
Пошерхлими від спраги колосками.
Але не чує молитов тих небо.
Й життя швидесенько ховається в зерні.
Це не кінець, пророчити не треба.
Воно ще вирветься й воскресне навесні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348428
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.07.2012
автор: Валентина Курило