Не судилось звернути цю скелю
І порвати цупкі ланцюги.
Всі боролись за світлу ідею
Та спіткнулись об ногу слуги.
Він не зрадник, а жертва як ми,
Підло скорений гнітом тирана.
Ставить пастки, риє ями,
А у серці ятрить свіжа рана.
Час за часом ішли, день за днем
Скелю бід розбивали зухвало.
Збиті руки пашіли вогнем,
Мов у шкіру впивалося жало.
За Вкраїну, за світле життя!
Розбивали і рвали кайдани.
Світлий погляд летів в майбуття,
Де загояться всі твої рани.
Не судилось звернути цю скелю,
Повернулось безглузде життя.
Знову плани, нові ідеї...
Ну, а люди? Придаток, сміття.
Тільки він, Каменяр, патріот,
Людям сили давав для повстання
Він не бачив прикрас й позолот,
Цінував лиш добро і кохання.
Волю вчив здобувати в бою
І не йти на підкуп тирана
Сліпо вірити в правду свою.
Нести камінь угору титаном.
Не здавайся "лупай сю скалу"!
До останнього подиху й руху
Ми народ і здобудем в бою,
Правду й долю візьмем в свої руки.
Незабутнє слово Франка
Завжди має тримати нас разом,
Мов велика, бурхлива ріка,
Ми здолаєм все своїм часом!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348033
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.07.2012
автор: Ксенія Подільська