Занапастив себе чуттєвістю думок,
Похвальною як на людей стабільністю життя,
Бажанням, щоб робити перший крок,
І гідністю, що завше лиш моя.
У цьому світі так вже не живуть,
У совісті вмирають «динозаври»,
І радує, коли не сам – а вб’ють,
Бо відданість тоді не так страждає.
Пробиті груди жалом співчуття,
Хоча давно вони уже камінні,
Та серце, що у них все калата,
Боїться дзвону почуттів у Відні.
Такі як я вертаються в життя,
Що вже давно позбавило спокою,
Бо часом дуже добре постраждать,
Щоби наповнити сумління чистим болем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347876
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.07.2012
автор: Мирослав Гончарук-Хомин