Сивочолий мольберт пам’ятає...
Сонце тихе сходило за гаєм
І бубнявіло пензлем строкатим,
Де думки, як сполошена зграя,
Межи віття... Не тая, не тая
Завернула надія до хати!
Темні кучері - відлиск прощальний.
Був маестро посвячений, тайний -
Очі щастя... Та де ж бо! Минає...
Тіні ближче до краю - фатально.
То вже й доторк незримо-вуальний
Лиш мольберт мовчазни́й пам’ятає...
(3.07.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347823
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.07.2012
автор: Леся Геник