Чому плачуть мої солов’ї
І не падають зорі по ночах,
Певно щось відбулось на землі
І слова Ванги стали пророчі…
Захиталась тополя вгорі,
Забродило по сумерках лихо,
На дорогу пішли кобзарі,
Щоби збити наїжені пихи.
Ще тому Україна живе,
Бо є люди, що мову леліють,
Це в нас рідне і, певно, святе,
Наше слово горить, а не тліє.
І допоки є слово «Кобзар»,
Буде квітнути мова до скону,
Це нам Богом надісланий дар,
Ми шануймо її як ікону.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347606
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.07.2012
автор: Віталій Назарук