Колише вітер ромашкове поле біле,
Немов сукню Землі святково-весільну,
а Сонце спрагле, від свого жару спітніле,
п"є кришталеворосяну з поля піну...
Втамував спрагу, у воду джерельну, сміло
пірнає. Промінням грає без упину,
золотить хвилі очманіло... І зігріло
джерело для зцілення й тіла спочину.
Дивляться ромашки в дзеркало тріпотливо,
радіють відображенню безпричинно,
метеликам милим і сонечкам можливо,
що п’ють медово-терпку прану невпинно...
Хміліють , немов від шампанського, бурхливо,
розчиняючись у Всесвіті щоденно,
і якось неймовірно ніжно та чутливо,
тріпочуть крильцями гарно й філігранно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347527
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.07.2012
автор: Макієвська Наталія Є.