Надвечір сонце зав’яне
Мов квітка – сумна і духмяна
Ми знову зберемось на сходах
І ніч зустрінем в розмовах
А потім ми підем до парку
Де нас зустрінуть охоронці порядку
І ласкаво запропонують
Піти до відділку, де все обґрунтують.
* * *
Затихнуть звуки двохтисячної зони
І злість людська не знає втоми
У нас немає місця сховатись
Та ми про це не станем хвилюватись
Їм не сподобається наш зовнішній вигляд
Вони не захочуть з нами миритись
І треба уважно дивитись
Щоб завтра в лікарні не опинитись.
* *
Війна
На вулицях міста
Мого
Рідного міста
Думки
Палають мов зорі
Думки
Мої хворі
І люди
Навколо – скажені
Бо грошей
Так мало в кишенях
А я
Не побачу світанку
Життя
Обірветься до ранку
До ранку
Нечистий блукає
І душу
З нас випиває
Душі
Не залишилось місця
На вулицях
Рідного міста
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347312
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.06.2012
автор: dr