Любов пробачить злочини які завгодно,
Та проти себе не пробачить точно!
Страждати й плакати, - то, мабуть, нині модно,
Й не завжди знаєш сам, чого ти хочеш.
Комашка Всесвіту, помітиш і не завжди,
У цьому світі ти всього – людина.
Не зрозумієш ти, закоханим не ставши,
Для когось ти – весь Всесвіт, ти – єдиний.
В пошуках щастя ти втрачаєш сили стоси,
Ідеш, збиваючи до крові ноги.
Ти витрачаєш час, енергію і розум,
Воно ж прийде саме, без допомоги.
А ти мене полюбиш не за те, що я є,-
За те ж, хто я, як поряд я з тобою.
Нехай десь згинуло кохання світле моє,
Радію, що було воно зі мною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347296
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.06.2012
автор: Ліоліна