Підводить повагу чуприна срібляста
На душ молодих полотні,
А серце нестямно іде у контрнаступ
На всі зусібіч «не» і «ні».
На «ви» апелюють все більше довкола,
І сум огортає тебе,
Проте не закрита художня ще школа
І повен палітри мольберт.
- Дідусю, - гукає внуча розпашіле.
А ти ще такий молодий,
Снага ще не раз підфарбовує тіло
В солодкі кохання меди…
І як тут, скажіть мені, бути похмурим,
Коли так малюється гарно з натури.
29.06.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347181
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2012
автор: Рідний