Ти захотів мене поставить на коліна?
Я-не корюся! Цього ти не знав?
Тай чому,власне,я коритися повинна,
Тому,що ти весь світ до ніг своїх поклав?
Ні! Це не так.
Хоча ти й "вічне" місто,
Та в моїх жилах вільна кров тече!
Ношу на шиї золоте намисто,-
Воно не гріє,а вогнем пече.
Здійми із мене золоту корону;
Більш до лиця віночок з свіжих трав!
Не виставляй для мене охорону,
Бо вже,щр міг,то те у мене вкрав.
Ти вкрав любов і пісню жартівливу,
Спів солов"я у лузі навесні,
Хотів скорити міць мою і силу...
Та я в лице сміюсь,Риме,тобі!
Я-вільна! Чуєш?
Ти мене нескориш,
І не принизиш,як нікчемну гадь.
І дух незламний мій
Ніколи не побориш,-
Я викличу тебе іще на рать!
Я доведу,що вільна українка
Не була і не є рабинею тобі!
Я гордаа тим,що я,маленька жінка,
Та дух величний я несу в собі!
Я.як і Ольга-славная княгиня,-
Не вірила в принади твої пишні.
Бо тільки воля-наша берегиня,
Наш оберіг- Господь Всевишній!
,
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347099
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2012
автор: mura