Ось і хмарки прилетіли товстопузі, такі милі карапузи,
весь час у русі, втікати від вітру щораз кудись мусять....
Потемніли їх обличчя, надулись пузИ, стали грізні мов тузИ,
розсердилися враз на нього вони, мабуть сльози пустять
на землю густі, від образи на якісь чудні та пусті накази,
шаленого буйного вітругану...І запалахкотять
в гніві, розрядами блискавок , грозами грізними втілять погрози,
самі себе розірвуть на частки... З небес, зараз ушкварять.
І заплакали навзрид хмарки малі, полилися їх сліз ручаї,
впали на землю дощами, напоїли поля безкраї,
ще не достиглі хліба, ще не доціловані сонцем урожаї,
щоб росли вони, колосилися на славу в нашім краї.
Щоб лани зеленіли і луки квітли й шуміли гаї столітні,
щоб раділи люди, сонцем змучені, хмаркам розлюченим
на небокраї...Ради нас, самі себе карають, бо Землі вірні,
врятувати повинні стражденних...Важко бути блаженним...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346951
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.06.2012
автор: Макієвська Наталія Є.