Кривавий Афган

Хто  чув  про  Афган?  Не  чули.
Минула  все  ж  вас  ця  біда?
Чи  може  ви  просто  забули
І  часу  спливає  вода?
Я  вам  нагадаю,  повірте,
Я  вам  нагадаю,  простіть.
Про  матір  й  загиблого  сина
Ви  спогадів  думку  пустіть.
***********************
Радіє  матуся  -  синочок
Вже  виріс,  коханий  Сашко.
І  татка  загиблого  очі
У  нього  сяють  давно.
Привів  він  додому  невістку,  
Милу  дівчину  таку.
Була  їхня  радісна  пісня,
Не  знавши  про  долю  гірку.
А  дана  команда  була,
Команда  вступить  у  Афган,
У  мами  надія  жила:
„Сашко  повернеться  без  ран”  .
А  хлопцю  так  гірко  було,  
Вбивать  не  хотілось  зовсім,
Бувало,  зведе  він  курок,
Зупиниться  в  русі  німім.
Чи  вбити  і  жити?  Померти?
Чого  навчила  війна?
Там  досі  чимало  смерті,  
Та  в  чому  наша  вина?
Сашко  не  дійшов,  убили,
Не  зміг  він  спустити  курок.
Тепер  відпочине  в  могилі
І  голову  схилить  пророк.
А  так  не  хотілось  вмирати
І  землю  святу  покидать.
І  плаче  у  розпачі  мати,
Не  може  це  горе  тримать.
-Помер  він  за  віру  чи  правду?
За  що  він  убитий?  Чому?
Не  знати  матері  правди,
Не  спинить  убивства  чуму.
Визволяли  народ  норовливий,
А  загинуло  стільки  солдат.
І  землю  покрили  могили,
Та  сльзи  батьків  і  дівчат.
Везуть  молодих  воювати,
Летить  страхітливий  „тюльпан”.
 Вони  пішли  з  дому  назавжди,
Забрав  їх  далекий  Афган.
**************************
А  скільки  вернулись  додому
Із  кулею,  без  рук  чи  ноги.
Не  плача,  не  скаржась  нікому
Стражденно  прожиті  роки.  
В  таку  невеселу  хвилину
Звернутись  хочу  до  вас:
-  Воювали  за  іншу  країну
Та  за  ненароджених  нас.
Спасибі  й  пробачте  за  горе,  
За  болі  ваші  й  жалі.
Ніщо  не  зрівняти  із  болем,
Прожитім  в  страшенній  війні.
А  де  ж  все  ж  знайти  вам  привди?
 Чи  може  хто  допоможе?
Навіки  ви  -  Афгану  солдати,  
Це  горе  ваше  і  ноша.
 І  сняться  жахіття  ночами
 Тієї  страшної  війни,  
І  стіни  чорної  ями,  
Безмежних  загиблих  лани.  
Життя  покалічила  доля,  
Що  ймення  дала  вам  „солдат”  
На  те  не  була  ваша  воля,  
Не  мріяли  ви  воювать.  
Червоними  літерами  втерлося  
У  серце  кривавий  Афган,  
І  щось  надірвалось,  померло,  
Пішло  у  сірий  туман.    
Ми  заповідь  вашу  тримаєм:    
-  Ніколи,  нізащо    війні.
 На  всю  земну  кулю  прохаєм
-Убивствам  ні!  Ні!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346893
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 28.06.2012
автор: Ніка Мельник