На час весняної зозулі
Так щедро щебечуть літа,
Що манить старого на гулі
І юність до серця верта.
Зелений заплутався вітер
В косичках білявих беріз.
І слово з п"яти диво-літер
Шепоче вербі верболіз.
А сонце іскристо сміється
У всесвіті росяних трав.
Так ніжно, так лагідно ллється
Мелодія спілих заграв.
Та знову, і знову, і знову
Усе по-новому співа.
Тут з пісні не викинеш сло́ва,
Бо то про кохання слова́.
І сонце, і грози, і вітер,
І лагідність вірних сердець -
Все поглядом ніжним зігріте,
Ув очі, з очей - навпростець.
З літами так хочеться дива
В солодкім, п"янкім забутті,
Щоб юність босоніж ходила
Так, наче уперше в житті.
Та скоро в хмільному загулі,
Під шепіт духмяних отав,
Охрипнуть, заквокчуть зозулі
І вже не полічать літа...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346868
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.06.2012
автор: Дощ