Життя мене так кволо, але вчить:
Незмінним є в характері людина,
яка при всіх (на публіці) мовчить,
хоч виростила за спиною крила.
Замало мовить (то вартує час?),
І в душу врешт нікого не впускає.
Але в житті раниміша від нас.
і на образи болісно звертає.
Щось важко розуміється з юрбою..
не робить із події резонансу.
малює особистісне з журбою,
такі собі інтимних мрій романси.
Минулим прикривається – потреба,
сердечно гріє попіл від думок..
І в ту хвилину хочеться, аж треба
дмухнути в той сум’яття казанок!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346791
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2012
автор: Nukraine