приверзлися поверхівки на вовчих лапах,
з вовчими очима
і з бетонною вірністю
майже вовчою.
і я здаюсь собі занадто пророчою,
закочую рукава і хворію своєю уявою.
повільно вичавлюю привидів з мозку,
кидаю їх на підмостки, де їм не жити,
а потім чомусь усвідомлюю -
вони лише дикі діти
мені б їх любити як рідна матір,
чекати їх з школи життя і смерті,
прощати те, що занадто вперті
і аж тоді відпускати...
а я проганяю їх, милих бісів,
зчитую магію чисел
і погляди недововчі.
білим малюю ночі,
світлі квартири чорним.
сіре хутро пригорне, затріпає серце-
приверзеться ж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346545
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2012
автор: Biryuza