Не сподівався на негоду,
А тут відчути довелось,
Як з хмари вихлюпнуло воду
Так, наче з бочки полилось.
Не врятувала й парасолька -
Промок, як хлющ, аж до тілес...
Дивлюсь - назустріч баба Сонька,
Як янгол з сонячних небес!
Іде з ціпком... Росу збиває...
Гербарій в кошику цвіте.
Суха, як перець! Ще й співає...
Я остовпів - тут щось не те!
Довкіл гаї, левади, луки -
Немає прихистку ніде.
А в баби вузлуваті руки
Й лице, давно не молоде.
Питаю, як же та вмудрилась
Переховатись від дощу,
Коли навколо все умилось,
Бо ж він з хвилину, як ущух?
У баби Соньки засміялись
Веселі бісики в очах:
- Я теж намокнути боялась,
Як дощ періщити почав.
Аж тут, дивлюсь, верба розлога,
А при землі таке дупло,
Що я туди й встромила ноги,
А там так затишно було!
Отож, вмостилася зручненько,
Перечекала зливопад
Й тепер ось дибаю тихенько
До хати рідної назад.
Я осміхнувсь бабусі на́віч,
(Бо ж сам кумедно виглядав).
На думку спав Григорій Савич,
Філософ наш, Сковорода...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346380
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 26.06.2012
автор: Дощ