Обійняв тихо й якось невимушено вечір,
стомлені від щоденної праці, земні плечі,
Розчесав вітерцем-гребінцем коси дерев, трав,
напругу і жар сонячного дня зняв. Врятував.
Став ніччю...Запалив на небесах зорі-свічі...
Чумацький шлях простер над нами... Чи не до Січі?
Місяцем засяяв, заграв в водах рік і озер,
у морські хвилі падав- виринав...Гіпнотизер.
Просила на землю сліз. Обіцяв, будуть пізніш.
Умив росою стомлені її плечі палкіш...
Яка то розкіш відчувати цю прохолоду
і насолоду після спекотної погоди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346089
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.06.2012
автор: Макієвська Наталія Є.