Вона сидить на підвіконні
П’є чай гіркої самоти
Для неї всі давно сторонні
В минуле спалені мости
Немає в серці більше болю
Лиш пустоти віддзвін іде
І життя здається роллю
Що почуття усі краде
Вона колись тебе любила
Ходила боса під дощем
І тільки мріяла, хотіла
Щоб ти вкрив її плащем
Вона дитини очима дивилась
І посмішка не сходила з лиця
Вона за тебе кожну ніч молилась
За твою долю благала у Творця
А ти приймав байдуже поцілунки
Робив вигляд, що любив
Ти не цінував її дарунки
Ти вміло душу їй травив
В одну ніч ти розчинився
І зник в безодні днів
Її шлях шкалками встелився
А світ душі помалу зачерствів
Вона давно не бачила троянд
Що своїм багрянцем сліплять очі
Забуте слово «променад»
І не для неї літні ночі
Вже юність за порогом
До старості далеко
Закінчилось кохання епілогом
Де відшукать героя так нелегко
© Copyright: Леся Приліпко, 2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2012
автор: Леся Приліпко-Руснак