В обіймах ночі, в місячній колисці,
Укриті ковдрами із теплих сновидінь,
Думки заснули, але зовсім близько,
Підкралась тихо, від сумління тінь.
І вже не сплю, вуста шепочуть сповідь,
Якісь смішні, беззахисні слова.
Сумбурні речення ненависті й любові
Нестримне серце в небо вилива.
Згадалась юність, чергове кохання,
Таке мінливе, як весняні дні.
А моя мама плекала сподівання,
Відомі звісно, тільки їй одній.
Перед мовчанням місяця-монаха,
Відкрила закутки гріховної душі.
Він промовчав, лиш росами заплакав,
Намисто сліз лишив на спориші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345789
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.06.2012
автор: Любов Чернуха