Коли розвівається дим
і кавова гуща готує прийдешність
посеред свободи як завше один
хоча не останній, ніколи не перший.
І знали б кухонні ножі
як скрипує серце у клоччя
від змій патетичних вужів
і їхніх настирливих дочок.
Із острахом ллємось заможні і прісні
а настрій – байдуже, і настрій балконний
на відстані меж цього тихого міста
не спить у лісах наш старий прикордонник.
І може б все було як доти, за так
та кожен світанок шукає горища
мов звичка приблуди чи просто пияк
повсталий з нічного страху попелища.
Тривожити мусить хоч щось на яву
як добре, коли тіло душу тривожить
для повного щастя купити б сову
розрадницю болю, крий боже.
І все полягло у імлистім гіллі
у порухах втрати скотина сваволя –
та віється вічно сумна Амелі
міняючи ролі.
19.04.10
відео на цей текст за посиланням: http://www.youtube.com/watch?v=i9lwf9Yea7M&feature=youtu.be
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345341
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.06.2012
автор: Georg Lanovicz