Годинка, друга - нерухома точка зникла
І вже нема куди дивитись і мовчати
До тої невідомості вже звикла
Вже загубила все й нема чого втрачати.
На допомогу вже не кличу друзів,
Спасає тільки ручка й білий лист
В мені злітається з десяток музів
Й до писанини тоді маю хист
Я й болю вже не відчуваю, але пишу
А те що пишу значить ще болить
Буває всі думки по десять раз запишу
Бо більш немаю що робить й для чого жить
Цікаво так буває, до болю як звикаєш
І в темності втонула вже давно
Та попри ту незгоду , ще сильно так кохає
На себе навплювати, всеодно
Отак буває втратиш, оту цікавість жити
Але живеш, бо молоденька ще
А хочеться так сильно оте життя любити
І віриш, що біда мине
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345195
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2012
автор: Стелла