Так часто падають на скло
Самотні квіти,
Якби ж хіба воно змогло
Їх подихом зігріти.
Але воно таке слизьке
І холодом проймає.
Здається ніби що близьке,
Що є. Але й немає.
Ще віриться, що мить одна
Розтопить серце зимне,
Та лиш одна бринить струна
Про почуття нестримне.
Бринить і болем і жалем,
Бринить тужливо.
Та сум змивається дощем -
О це так диво!
Вже теплий ніжний вітерець
Ласкає квіти,
Він мов спражнісінький митець
Зумів зігріти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345071
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.06.2012
автор: ОКСАНА ВИННИЦЬКА