В лузі зозуля тихо кувала
Із гілки на гілку перелітала,
Крилами ранішні роси збивала –
Долю правдиво комусь віщувала.
Ой ,ти зозуле ,пташка сіренька
Чи ж буде дівчина в парі з миленьким,
Чи ж буде доля в неї щаслива,
Чи ж буде любов її та незрадлива?
В лузі зозуля довго кувала
Її зітхання луна повторяла,
В квітах чар – зілля швидко ховала
Завітну мрію чиюсь кодувала.
Ой ,ти зозуле, пташка сіренька,
Чому рахуєш літа так сумненько?
Чи ж безнадійні палкі сподівання
Невже ж розіб’ється чисте кохання?
Не куй ,зозуле, в лузі раненько,
Не ятри сумом дівоче серденько,
Не бентеж душу своїм віщуванням,
Не розголошуй про юне кохання.
Ой ,ти зозуле, пташко сіренька
Розваж дівчину, як рідна ненька,
Розбий тривоги, печалі й туги -
Нехай у цілунку зустрінуться губи
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344770
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.06.2012
автор: палагняк