Бува, життя ударить, мов обухом ,
Дволикість й зло чатують навкруги,
Обман плете свої підступні сіті,
Жадоба й заздрість зиркають з пітьми. .
Зловісна плітка каламутить сонце,
Потворна помста підкида сиріт,
Зневіра заглядає у віконце
І відчай підступає до воріт.
Байдужість розливається навколо,
Жорстокість хижо жертву вигляда…
Бува, що часом навіть не помітиш,
Коли у дім твій вкотиться біда.
Та найстрашніша, мабуть, чорна зрада,
Що вбивчим трунком душу напува,
Коли у спину завдає удару
Знайома добре з потиску рука.
Та зрада –незагойна рана в серці,
Яка щомиті ниє та болить,
Бо ж не забути, скільки щастя й лиха
Нам разом довелося пережить.
Бо ж не злічити, скільки сліз та крові
Підступна зрада нишком пролила,
В довіри крила нагло обпалила,
У віри корінь тихо підсікла.
Не оправдати жалюгідну душу,
Що безсоромно згубу підкида,
Й без докорів сумління войовничо
На шиї іншого мотузку затяга,
Що без вагання продає Вітчизну,
Кохання, дружбу, свою віру й рід ,
Що, крики совісті заглушуючи зиском,
Переступає Божий заповіт.
Що без жалю, без страху і без честі
На цьому світі поміж нас живе,
Що, як й колись, за срібнії монети
Христа цілунком ницим продає.
Не розумію нинішнього Юду,
Що наповняє хвацько гаманця,
Закон Творця неписаний, забувши,
Що каже:” Не нашкодь, не збільшуй
в світі зла! “
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344769
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.06.2012
автор: палагняк