Втекти, забутися, пропасти...
І заховатись від буття...
В прірву самотності упасти,
Навіки відректись життя!
Годинами і днями біль лічити.
Цю біль пропащої душі...
Яка не зможе більше полюбити...
Яка померла у мені.
Жорстокість протіка підступно в венах.
Єства жорстокість пророста.
Напевне, все закладено у генах...
Чи то життя все заклада?..
На самоті лишаюся з собою.
У думи смутні порина.
Хоча... не правда, не з "собою"?!
Уже давно є я - не я!
Мене зламало щось. Змінило.
Пекельність, злоба... виграва.
Вся чуйність серця залишилась
Там де померлая душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344342
Рубрика: Нарис
дата надходження 16.06.2012
автор: Олеся Глібка