У дворі машин, як гною, у вечірню пору.
На стоянку Гнат під'їхав, що з будинком поруч.
Місце тут знайти - раз плюнуть. Став хоч вже машину,
Але Гнат в житті рахує кожну копійчину.
Довго сторожа вмовляв той: - Виручи, як друга.
Потім буде могорич, та ще й плящина - друга.
Я віддячу, не обманю. Я не в тому віці.
Час від часу кинеш оком, чи стоїть на місці.
Сторож глянув на авто, а потім знов на Гната:
- Добре, став за сітку ззаду свого " агрегата ".
Цілий тиждень Гнат сміявсь зі сторожа - " балбеса ",
Доки якось не уздрів, що зняли всі колеса ...
Гнат одразу, звісно, в крик: - Ви гляньте, що ся діє!
В білий день у вас під носом все крадуть злодії!
Сторож хитро так всміхнувся і примружив око.
- Часом хочеться, як ліпше, а вилазить боком…
Ви нам пляшку обіцяли й могорич, мужчина,
Щоб дивитись час від часу, чи стоїть машина.
То навіщо і до чого ті дурні розмови?
Про колеса, точно знаю, в нас не було мови.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343947
Рубрика: Гумореска
дата надходження 14.06.2012
автор: Віктор Насипаний