За океан шукати долі,
Як і тому багато літ ,
Мандрують, нене, діти твої,
Не витримавши злиднів гніт.
Умов для праці в ріднім краї,
Держава й уряд не створили,
Тому і попиту немає
На їх таланти, досвід, сили .
У себе вдома, милий Боже,
Їм вже набридло животіти!
Бо на одну свою зарплату
Не можна у достатку жити .
Ніхто, працюючи сумлінно,
Сім’ю утримати не в силі -
Зростають ціни та податки
Так, що вже й дні стають немилі.
Невігласи до влади рвуться ,
Їм тільки б скрізь покерувати -
Що залишилось - розікрасти,
Донищити, доруйнувати.
На заробітки, в закордони
Твій цвіт, країно , виїжджає,
Бо на своїй землі батьківській
Роботи й талану не має.
Лишаючи свої родини,
Далеко їдуть працювати.
На чужині, в тяжких умовах,
Гірку копійку заробляти.
Зростають діти без матусі,
Без її ніжності й турботи,
Без строгої науки батька,
Який десь гнеться від роботи.
Образу й страх щоб погасити,
До чарки діти тягнуть руки.
Розбій, наркотики, розпуста
Стають їм втіхою від скуки.
І розлучаються подружжя -
Руйнують відстані родини…
Але чи в праві хто судити
Сум й біль самотньої людини.
Допоки ж будуть українці
По всьому світу працювати?..
Чи не пора вже , Україно,
Про свій народ почати дбати!
Порядок й лад скрізь навести,
Гармонію в життя внести…
Щоб не схотілося нікому
Надовго їхати із дому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343946
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.06.2012
автор: палагняк