Колись ти обнулИш мою зухвалість,
обІрвеш світ,присвячений тобі,
І глянеш риторично в очі карі,
та не знайдеш в них тіні давніх мрій.
Там буде пусто,так буває часто...
коли на дно лягає сірий пил,
І ноги ватні-далі йти не варто,
І стане зайва,сотня-друга миль.
Так буде потім,дивно все це знати,
І все ж тобою жити тут й тепер...
І хоч на мить-тим серце зігрівати,
що ще прийдеш і станеш світлим днем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343924
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2012
автор: Solomia