Самотній вовк
блукає сірим містом.
Без зграї.
Він завжди сам, один.
Він не шукає місця,
де б осісти.
Бо не існує
таких місць.
Для нього.
Його ніхто
до себе не приймає.
Та він й не рветься
вже до них.
З самого малечку
він сам блукає.
Він свій серед чужих,
й чужий серед своїх.
Давно вже загубив
свою домівку.
Стежинки ті,
які туди ведуть
покриті всі асвальтом.
Та йому й байдуже.
Принаймні з вигляду.
Але ніхто не знає,
що коється в його душі.
Та й не потрібно це
нікому знати.
Усім і так байдуже,
що він відчува.
Ховає свої очі
від людей.
Адже тільки у них
вся правда,
всі слова.
Чарівні очі.
В них любов безмежна.
І співчуття до всіх,
і сум.
Хоч всі його і проганяють,
та він всеодно
любить їх.
За що??
Цього ніхто не знає.
Це відомо
одному лиш йому.
Він по можливості
завжди допомагає.
Але ніхто не допоміг йому.
Та це уже
для нього не важливо.
На себе всю надію поклада.
Самотній вовк,
якого не любили.
Так і помре самотнім
без тепла..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343725
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2012
автор: Fagotyst