Немає щастя, певно вже й не буде,
Сльоза кривава котиться з лиця,
Нехай ножем поріжуть мені груди,
Та я з людьми ітиму до кінця.
Немає радості в людей, які працюють,
Життя немає в того, хто сліпий,
Ще гірше тим, які людей не чують,
Бо ж в Україні добре лиш чужим.
Прошу, мої нащадки – українці,
Плуга лишивши, підніміть мечі,
Згуртуйтеся, не будьте по одинці,
Бо в нас є брат на кожному плечі.
Не рвіть державу - любу Україну
І не діліть матусю пополам,
Якщо ви діти - бережіть єдину,
Бо поки я живий, чужинцям не віддам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343523
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2012
автор: Віталій Назарук